Кімоно

Історія японського костюма

Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприкінці епохи Джьомон. На початку 1 тисячоліття по Р. Х., під впливом континентальної моди, до Японії потрапив бавовняний і шовковий костюми корейсько-маньчжурського типу. У 6-8 столітті жителі островів перебували під впливом китайської культури, що відбилося на одязі, який був точною копією вбрання китайських аналогів. У добу Хей'ан (794–1185) японці вперше відійшли від континентального канону, створивши прообраз сучасного кімоно. З 13 по 15 століття сформувалися основні типи унікального японського вбрання для різних соціальних верств. Еволюція японського костюму періоду Едо (1603–1867) позначилася спрощенням конструкції і збагачення декору, що призвело до появи сучасного кімоно.

Революцію в японському одязі спричинили вестернізаційні реформи доби Мейдзі другої половини 19 століття. Європейська мода почала витісняти японський традиційний костюм. Цей процес був поступовим і поверховим до 1945 року, торкаючись лише керівних прошарків суспільства. Проте демократизація і «американізація» способу життя простих японців призвела до того, що японське кімоно було витіснене з повсякденного життя.

Сьогодні японський традиційний костюм використовується в основному лише під час свят і офіційних заходів.

Особливості кімоно

Кімоно нагадує собою Т-подібний халат. Його довжина може різнитися. Одяг закріплюється на тілі поясом обі (帯), який розташований на талії. Замість європейських гудзиків використовують паски і мотузочки. Характерною рисою кімоно є рукави соде (袖), які зазвичай набагато ширші за товщину руки. Вони мають мішкоподібну форму. Рукавний отвір завжди менший від висоти самого рукава. Оскільки японське традиційне вбрання подібне до халату, у ньому немає відкритого коміру на зразок європейських костюмів. Загалом воно зручне і не сковує рухів людини.

Тканини, з яких виготовляється кімоно, як правило, нееластичні. Для поясу використовують сукно. Викрійки для одягу зазвичай прямокутні і відрізняються від європейських аналогів зі складними заокругленими формами. Завдяки цьому досягається економія і практично повна утилізація матерії. Її прямокутні залишки можуть бути повторно використані у господарстві.

Для пошиття кімоно використовуються переважно м'які нитки, які зменшують ризик перетягування тканини. Проте таке бережне ставлення до матерії, яка була дефіцитом у традиційній Японії, негативно відбивається на збереженні конструкції одягу. У випадку її порушення кімоно можна перешити заново з тієї самої тканини.

Кімоно і японська естетика

На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конструкцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та перехват носія, приховуючи недоліки його фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський — на рівномірності і площині. Це пов'язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію — «чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше».

Наприклад, у Європі жіночі корсети використовувалися для звуження талії, а бюстгальтери — для підкреслення пишноти жіночих грудей. У Японії все було навпаки — на вузькі талії намотували рушники, щоб якось згладити «потворні» нерівності фігури, а бюстгальтери застосовувались для притискання великих грудей. Дівчина у кімоно мусила бути схожою на свічку.

Аби виглядати гарною у кімоно, «ідеальної фігури» було недостатньо. «Ідеальне обличчя» і макіяж вважалися невід'ємною частиною антуражу. У пізньому середньовіччі встановився еталон «японської красуні». Обличчя мусило бути пласкуватим, а його овал — видовженим. Красивими вважалися розкосі очі з вузькими і високими бровами. Рот повинен був бути маленьким і походити на невеличку червону квітку. З малопрофільованого обличчя відносно сильно виступав лише ніс. Шкіра жінки мусила бути білою як сніг, тому японки здавна білили лице та інші виступаючі з під кімоно частини тіла. Такий ідеал красуні вдало відображено на японських гравюрах 17 — 19 століття.

Такі ж самі естетичні принципи застосовувалися для чоловічого вбрання у Японії.

Жіноче кімоно

Жіноче традиційне вбрання поділяється на святкове (парадне) і повсякденне. У сьогоднішній Японії останнє поступово виходить з ужитку, оскільки більшість японок віддають перевагу простому одягу західного зразка. Проте святкове кімоно залишається еталоном гарного і елегантного костюму для жінки. Випускниці шкіл і університетів часто одягають барвисте халатоподібне кімоно з широкими штанами хакама, учасники церемонії повноліття — багато декороване вбрання з довгими рукавами фурісоде, а дівчата-наречені — білосніжні шати поверх декількох різнокольорових халатів кімоно.

Практично будь-який парадний традиційний одяг робиться вручну — починаючи від виготовлення дорогоцінної тканини і закінчуючи пошивом. Це перетворює парадне кімоно у предмет розкоші, який у сучасній Японії інколи коштує дорожче автомобіля чи приватного будинку. У зв'язку з вестернізацією і глобалізацією, багато японців забувають свої звичаї. Сьогодні жінка, яка може самостійно і правильно одягти на себе кімоно, вважається рідкістю. Саме тому по всій Японії існує мережа ліцензованих салонів і перукарень, які надають послуги по одяганню традиційних костюмів.

Кожне кімоно має свій символізм, тому його вибирають прискіпливо під конкретну людину і випадок. Зазвичай, основними критеріями вибору святкового одягу є сімейний і соціальний статус жінки, а також ступінь офіційності церемонії чи заходу.

Чоловіче кімоно

На відміну від жіночого, чоловіче кімоно виглядає простішим і стриманішим. Його основною відмінністю є будова рукава, який вужчий і менший за аналогічні у жіночому вбранні. Сучасний чоловічий одяг менш барвистий. Переважають чорний і різні відтінки сірого, брунатного, синього та зеленого кольорів. Крім цього, чоловіки частіше за жінок носять шаровароподібні штани хакама.

Як і жіночий костюм, чоловічий також поділяється на святкове і повсякденне, однак різновидів вбрання набагато менше. Так, святковий костюм практично один. Він складається з халату «кімоно», смугастих хакама, куртки хаорі та шкарпеток табі. Ознакою офіційності є наявність 5 або 3 родових емблем мон на халаті і куртці. Колір аксесуарів і сандалій різниться від заходу — на святкових церемоніях вони білі, на траурних — чорні.

Повсякденний одяг різноманітніший. До нього входять аналоги жіночого однокольорового іромудзі і літнього халату юката.